` «Дружина мандрівника в часі»
Я люблю дивитися якісь фільми, потім дізнаватися, що вони були зняті за книгою, і відтак знайомитися із книжною версією історії. Збираюся розповісти трохи про свої враження від роману Одрі Ніффенеґґер «Дружина мандрівника в часі» 🕜
Сюжет: Одного разу студентка художнього коледжу Клер зустріне в бібліотеці Генрі та знатиме більше, ніж він: її Генрі — мандрівник у часі, а вона — його дружина. Рідкісна генетична хвороба з дитинства розриває життя чоловіка на перемішані у часі уривки, викрадаючи його у найнесподіваніші миті й повертаючи назад — на галявину, де бавиться шестирічна школярка Клер, на святкування її вісімнадцятиріччя чи на гучну родинну вечірку... Він завжди кохатиме свою Клер і берегтиме болючі таємниці майбутнього, де раз у раз вона втрачатиме дитину, вирвану з лона безжальним часом. Поки не станеться диво...
Історія Генрі та Клер — це історія сучасних Одіссея та Пенелопи. Генрі, як і відомий герой міфів мандрує проти своєї волі, кожного разу наражаючись на нові небезпеки, а десь там його завжди чекає його вірна дружина.
«Яким непевним чоловіком я був, Клер, — наче моряк, одинокий Одіссей, який бореться з високими хвилями, інколи підступний, інколи — іграшка богів».
Це історія про життя: про кохання й вірність, про долю, про сімейні стосунки, про долання перешкод на шляху до щастя, про те, як людина знаходить і втрачає сенс цього життя... Це історія не лише Генрі та Клер, позаяк навколо них існує цілий світ, сім'ї та друзі, у яких теж є свої проблеми й дивацтва.
Роман нагадує клаптикову ковдру. Або мозаїку. Оповідь ведеться від двох осіб: від Генрі та Клер. За формою їхні розповіді нагадують особисті щоденники з вказівкою дати й віку героїв, в яких вони діляться найсокровенішим (іноді аж занадто, деякі подробиці, здавалося, можна було б і опустити). Така форма оповіді ще раз підкреслює, що життя складається з моментів, фрагментів, які разом становлять цілісну картину.
Дуже цікаво спостерігати за тим, як розгортаються стосунки Генрі й Клер, і не тільки тут, у теперішньому, а й у...минулому. У її минулому, про яке він нічого не знає. Вона з'являється у його хаотичному, безладному житті, знаючи все наперед, бо колись він з майбутнього сам їй це розказав. Тож Генрі стає на шлях становлення того чоловіка зі свого...їхнього майбутнього.
Раз за разом дивуєшся, звідки в цієї дівчини, жінки стільки сили й кохання, звідки стільки терпіння й розуміння. Незважаючи на всі ненормальності, незважаючи на божевілля їхнього спільного життя, Генрі все одно залишається для Клер найважливішим чоловіком у її житті. Як Пенелопа, вона терпляче чекає свого чоловіка додому кожного разу, коли він покидає її.
Деякі моменти, особливо фінальні, мене дуже розчулювали. Деякі дії й стосунки змушували дивуватися й захоплюватися (як от дружба Генрі й Клер з Гомесом та Шаріс, таке справді зустрінеш досить рідко, хоча на перший погляд й здається, що таке ледь не всюди). Проте...загального захоплення книгою у мене немає. Якось фільм сподобався більше, мабуть, через гарну візуалізацію та чудову акторську гру (мій улюблений Ерік Бана у головній ролі, що вже там). А книга 50/50, чи може, 60/40. Через щоденникових виклад подій відсутня якась чарівність художнього стилю, замало описів і роздумів... Але кожен сам вже вирішує, є це для нього плюсом чи мінусом :)
Додам лише, що переклад українською досить непоганий, хоча певні слова були "не з тої опери" (як от слово "поліціянт", підбішувало, чесно кажучи. Чому не можна було використовувати "поліцейський"?). До того ж, текст потребує кращої вичитки, тут і там трапляються друкаські помилки. А саме видання могло б бути зручнішим, як для такої твердої палітурки.
Тим не менш книга досить повчальна. Не думаю, що час на її прочитання ви змарнуєте, тому раджу :)
Моя оцінка: 7 з 10.
Комментарии
Отправить комментарий