` «Хлопчик у смугастій піжамі»

Думаю, всі чули про цю книгу або про

фільм, який знятий за цією книгою. В 11-му класі ми з репетитором почали читати її англійською, але так і не дочитали, а потім ніяк не знаходилося для того часу. І ось нарешті я її прочитала. Англійською, заради цікавості J І всім рекомендую, бо вона доволі легка, але безперечно збагатить ваш словниковий запас.

Сюжет: Історія очима дев'ятирічного німецького хлопчика Бруно, який безтурботно живе в прекрасному п'ятиповерховому будинку в Берліні, разом зі своєю родиною і друзями. Одного разу Бруно приходить додому і виявляє, що покоївка Марія складає його речі в валізу, так як сім'я змушена переїхати в Аж-Вись, бо у батька нове важливе призначення по службі. Але нове місце Бруно не подобається, він нудьгує, хоче грати, але немає з ким. Тоді він вирушає досліджувати територію, яка виднілася йому з вікна, де люди розгулювали в однакових смугастих піжамах. Там він і зустрів свого нового друга ‒ єврейського хлопчика, Шмуеля, сидячого по ту сторону огорожі.

Страхи фашистської Німеччини 42-го року проходять перед очима читачів крізь призму дитячої свідомості, властивої їй наївності. Діти (Бруно та його сестра Гретель) не можуть зрозуміти, що вони бачать перед собою: чи то ферму за огорожею, чи то просто робочих у сільській місцевості.

Бруно чесний, допитливий, не по роках серйозний хлопець. Змальований короткий момент його спогадів про вокзал і бажання повідомити людям про те, що в їх комфортабельному поїзді є багато вільних місць, підкреслює щире дитяче прагнення справедливості і повне нерозуміння того, що в світі існує нерівності і несправедливість. Так, він не може зрозуміти, чому одні люди з цієї сторони огорожі, а інші ‒ з іншої, і що з того, що вони євреї.

'Don't the Jews like the Opposite then?'

'No, it's us who don't like them, stupid.'

'Well, why don't we like them?' he asked.

'Because they're Jews,' said Gretel.

What exactly was the difference? he wondered to himself. And who decided which people wore the striped pyjamas and which people wore the uniforms?

Цікавими є стосунки Бруно з служницею Марією, яку він сприймає радше як друга, ніж як служницю, яка зобов'язана йому прислужувати і виконувати його забаганки. Хлопчику цікава її думка, він захищає її перед сестрою.

'Because she's the maid,' said Gretel, staring at him. 'That's what she's here for.'

'That's not what she's here for,' shouted Bruno, standing up and marching over to her. 'She's not just here to do things for us all the time, you know. Especially things that we can do ourselves.'

He knew that there was no reason to be impolite to someone, even if they did work for you.

Як Фюрер для всієї країни, так батько для Бруно був цілковитим авторитетом, оповитий ореолом таємничості (адже хлопчик не знає і навіть не уявляє, ким же він працює, знає лише, що Фюрер його високо цінує, а солдати слухаються його наказів). Головний герой виокремлює батька з-поміж інших солдат: і форма на ньому сидить краще, і волосся його залаковане, і тому хлопчак відчуває змішані почуття страху і захоплення одночасно. Бруно не підозрює, якими страшними справами займається його батько, але як син не може ним не захоплюватися. Батько не є поганцем, він дуже уважний і люблячий до сина, він допомагає Марії у складному становищі. За її словами у батька Бруно добре серце, і саме тому її дивує, як він може робити те, що робить.

But Father was Father, and Bruno didn't think it was right for someone to say something bad about him.

Від початку історії і до кінця Бруно не розуміє, що відбувається щось страшне. Він думає, що люди з протилежної сторони огорожі живуть в своїх хижках сім’ями щасливо, діти грають  футбол чи якісь інші ігри і т.п. Він говорить за себе і прекрасний будинок, в якому він жив, за справи, якими любить займатися і за одяг, у який звик одягатися… і не знає про те, що десь може бути по-іншому. Все інше, не таке, як у нього, дивує хлопчака. І в тому немає його вини, адже його просто привчили до такого, не порівнюючи ні з ким. І так автор доносить, мабуть, найголовнішу думку роману ‒ несвідомість більшості німецького населення щодо антилюдяності гітлерівського режиму. Їм просто втовкмачували думку про винятковість їхньої країни, їхньої національності, них самих. А діти ще не були здатні критично мислити, щоб знати, чому вірити, а чому ні. Вони сприймали те, що їм давали, і не вважали це чимось неправильним. Хоча… певні відчуття на якомусь інстинктивному рівні все-таки були.

'Heil Hitler,' he said, which, he presumed, was another way of saying, 'Well, goodbye for now, have a pleasant afternoon.'

Що автор хотів показати на прикладі знайомства і дружби Бруно з хлопчиком-євреєм Шмуелем, думаю, і так всім зрозуміло. Недаремно хлопці народилися в один і той же день, були дуже схожі зовнішньо і взагалі мали багато спільного. Таким чином ми розуміємо, що неважливо, якої ми національності, де живемо, якою мовою говоримо чи яку релігію сповідуємо: ми всі однаково народжуємося і колись обов’язково помираємо.

І у фінал твору автор вкладає головну ідею ‒ ніколи знову не повторювати тих жахіть, через які пройшло людство у першій половині XX століття.

And that's the end of the story about Bruno and his family. Of course all this happened a long time ago and nothing like that could ever happen again.

Not in this day and age.

P.S. В перекладі ця особливість губиться, але в оригіналі книги Гітлер іменується не як «Fuhrer», а як «the Fury», що перекладається як «лють, гнів». 

Моя оцінка 10 з 10.