` «Не озирайся і мовчи»

Ще жодну книгу я не чекала так довго, як роман Макса Кідрука «Не озирайся і мовчи». Почувши про нього на презентації «Зазирни у мої сни» рік тому, слідкувала за різними мікро-спойлерами в аккаунтах письменника :) І от, нарешті, 27 вересня пішла в Admiral Hall на Хрещатику послухати про часопростір, ентропію, "вморожені моменти" та "непаралельні" світи 😂 І, звичайно, придбати книгу 😎

Через зайнятість у школі та поїздку додому дочитала її лише вчора, але хочу поділитися своїми враженнями й думками :)

Сюжет: Уявіть, що на Землі існує місце, яке ніби застигло в часі. Місце, здатне сховати будь-кого, хто прагне втекти від реальності. Уявіть, що для того, аби туди потрапити, достатньо не озиратися й мовчати. Є лише одна проблема: в такому місці часом з’являються речі, страшніші за те, від чого ховаєшся. 

Життя сім’ї Грозанів раптово змінюється. Вони переїжджають до нового будинку, і чотирнадцятирічний Марк змушений піти до нової школи. Хлопець начитаний, розумний, але дуже сором’язливий — ідеальний об’єкт для цькування. Щодень більше замикаючись в собі, він мріє про світ, де немає знущань і безпричинної жорстокості. Одного дня Марк знайомиться із Сонею, дівчиною з паралельного класу, яка розповідає йому про існування такого світу і про можливість туди потрапити… просто скориставшись ліфтом у їхньому будинку. Хлопець не розуміє, навіщо Соня вигадує нісенітниці, які легко спростувати, але зрештою вирушає за нею. Він не підозрює, що звичайна мандрівка на десятий поверх загрожує чимось набагато гіршим за руйнування уявлень про реальний світ. 

Як на мене, в цьому романі ми бачимо знайомого, але дещо іншого Кідрука. Текст не перевантажений науковими теоріями й детальними доведеннями, проте головна думка цих теорій цілком зрозуміла. Від цього текст стає легшим. До того ж, сюжет стає стрункішим завдяки меншій заглибленості у біографії персонажів, які мають досить опосередкове відношення чи значення для подій. Цим, наприклад, трохи грішить «Бот». В «НОІМ» увага не розсіюється, вона сконцентрована на головних героях. І це чудово 👌

Мені дуже сподобалося також те, що тут не було так багато трешу типу "кров-кишки" чи постійного нагадування "страшно до всирачки". Хто читав інші твори Кідрука, зрозуміє, про що я :) Ставало по-справжньому страшно, але радше від темряви людської душі, ніж від потойбічних сил. 

Ні, мені не страшно після прочитання заходити в ліфти. Ні, мої нерви в порядку, а те, що сталося з Марком, не винесло мої мізки. Всі так про це говорили і так попереджали, що я вже готувалася до якогось надтрешу у фіналі, проте разом з тим розуміла, що для мене його не буде. З дитинства фільми жахів на мене не справляють враження. Страшно мені від людських вчинків...

А от тепер про людські вчинки. Багато-багато плюсів Максу за психологізм у романі, за розкриття стількох проблем: батьків і дітей, розриву поколінь, сімейних стосунків, виховання, дружби, взаєморозуміння, буллінгу, п'янства, ескапізму, самогубства... Читаєш і задумуєшся про те, чому такі явища виникають, чому існують, чому не вирішуються і чому їх не так просто вирішити. От чому мама Соні не пішла від чоловіка? Що її тримало і що змушувало терпіти все те, що відбувалося в їхній сім'ї? Чому вона не намагалася по-справжньому захистити коли не себе, то хоч доньку?.. А вчинок Віктора у фіналі... Навіщо він це зробив? Навіщо доросла свідома людина зробила те, що зробила? Так, я розумію, що він не вірив у вищу силу і в те, що вона воздасть кривднику сторицею, але хіба не можна було нагадати про те, що зло повертається злом, якимось іншим, менш жорстоким чином? От цей момент, як на мене, був найтрешовішим, найвражаючим і найстрашнішим!

Те, що сталося з Марком... Я побачила в цьому спробу донести думку про те, що кожна дія має наслідок, і щось роблячи, щось порушуючи, ми часто керуємося цікавістю, але мало задумуємося про наслідки, які можуть бути справді трагічними... Так, залишилися питання. Одне з яких щодо того, чому ж в кабіні ліфта треба було "не озиратися і мовчати". Але, можливо, хтось знайде цю відповідь у тексті. Можливо, хтось вже знайшов. Поділіться думками, цікаво :)

А тим, хто ще не читав, лише планує чи вагається, братися за роман чи ні, рекомендую! Можливо, до вересня наступного року новий роман Макса «Де немає бога» очікуватиме вже куди більше людей ;)

Моя оцінка: 9 з 10.