` Кожен з нас — це маленький Всесвіт | «Астрофізика для тих, хто цінує час» та «Бог завжди подорожує інкогніто»

#Book_challenge_2019: Книга науково-популярної літератури та бестселер жанру, який не часто читаю/обираю

«Ми не просто живемо в цьому Всесвіті. Всесвіт живе всередині нас».

Н. Тайсон

Так давно не писала відгуків, що складається відчуття, наче вже й забула, як то робиться… Проте недавно прочитала дві книги, які начебто такі різні, проте якось несподівано так доповнили одна одну, що мені захотілося трохи поділитися враженнями.

Першою прочитаною була «Астрофізика для тих, хто цінує час» Ніла Деграса Тайсона, американського вченого, астрофізика й популяризатора науки. Зовсім випадково побачила її на полиці у Клубі сімейного дозвілля і раптом відчула, що вона мені потрібна. Вона сама покликала мене JБо «випадок — то бог, який подорожує інкогніто»… Та про це трохи згодом)

У школі я завжди нудилася на уроках фізики й астрономії, бо вчителька геть не могла донести інформацію цікаво й, головне, доступно. А коли ти чогось не розумієш і не знаходиш пояснення, швидко втрачаєш інтерес. Тоді я й подумати не могла, що мене колись зацікавлять природничі науки і що мені самій захочеться відкрити науково-популярну, а не художню, книгу. Проте три роки тому в моєму житті з’явилася творчість Макса Кідрука, і з його легкої подачі я придбала й прочитала свою першу нехудожню книгу — «Коротка історія часу» Стівена Гокінга та Леонарда Млодінова. Моєму закостеніло філологічному мозку інформація давалася тяжко, було багато незрозумілих моментів, та проте багато чого я таки второпала. Мені сподобалося! Мене зацікавило! І я так сильно пошкодувала, що фізика пройшла повз мене, і тепер я не знаю навіть якихось елементарних речей… За книгою пішли відео на каналі Riddle, вивчення різних статей про будову й функціонування ядерного реактору під час перегляду «Чорнобиля»… Якось так раптово ожила десь з глибини свідомості й моя захопленість Космосом…

У своїй невеликій книжці Ніл Тайсон розповідає про основні поняття й процеси у Всесвіті від Великого Вибуху й до сьогодення. Це справді інформація для таких, як я, хто лише починає знайомитися з астрофізикою. Тут ви не знайдете ґрунтовних пояснень усього, не будете переобтяжені іменами, датами й цифрами, як у підручнику, та й стиль автора далеко не такий сухий, як у авторів шкільних підручників, покликаних подати матеріал сконцентровано й лаконічно. На те це й науково-ПОПУЛЯРНА література. Тож Тайсон використовує багато жартів, приказок тощо, наче заграє з читачем і заманює в глибини Космосу за собою, намагаючись передати читачеві свою захопленість цими як вже виявленими, так і ще досі незбагненними таємницями…

«У день, коли наші знання про космос перестають розширюватись, ми ризикуємо скотитися до дитячих уявлень про те, що Всесвіт фігурально і буквально обертається навколо нас. У цьому похмурому світі ласі до ресурсів і збагачення люде й країни, що мають більш зброї, будуть схильні діяти згідно зі своїми ницими вузьколобими забобонами. І на цьому може бути покладено край просвітництву людини — поки не народиться нова далекоглядна культура, яка не боїться дивитись на світ з космічної перспективи».

Найбільше мені сподобався останній розділ — «З космічної перспективи», у якому автор підсумовує не самі наукові факти, а їхній вплив на наше життя і наше відношення до них.

«Коли я поринаю дослідження даних, що підтверджують таємничу присутність темної матерії та темної енергії у всьому Всесвіті, то іноді можу забути, що кожну хвилину кожного дня протягом усіх 24 годин, за які Земля здійснює повний оберт навколо своєї осі, люди вбивають і гинуть в ім’я чужого уявлення про Бога або в ім’я потреб чи примх політичних догм».

«Варто припідняти завісу над расовими, етнічними, релігійними, національними та культурними конфліктами в суспільстві конфліктів — і ви побачите, що за їх важелі та перемикачі смикає саме роздуте людське его».

 Це слова людини, яке не женеться суто за науковими відкриттями й всесвітнім визнанням, щоб врешті-решт увійти в історію. Це слова людини, щиро захопленої тим, що вона вивчає, людини, яка усвідомлює своє місце у Всесвіті, проте разом з тим прагне дізнатися, яку роль вона грає.

«З космічної перспективи Земля — тільки порошинка у Всесвіті. Але це дорогоцінна порошинка, і на сьогодні це наш єдиний дім».

Другою книгою став роман французького письменника й «спеціаліста у сфері особистісного розвитку», як говорить Вікіпедія, Лорана Гунеля «Бог завжди подорожує інкогніто». Цю книгу я не раз зустрічала на просторах Інтернету й на полицях того ж КСД, проте почитати захотілося після того, як побачила її в руках у відвідувача, який прийшов до мене на касу десь із півроку тому. Раптом згадала за неї…

Коли починала читати, не знала, що назва роману — це цитата Ейнштейна «Випадок — це Бог, який подорожує інкогніто». Якщо щось сталося, а ви не розпізнали «Божу руку» чи Долю, значить, Бог пройшов повз вас інкогніто. Життя складається з подій, які на перший погляд можуть здатися випадковими, проте вони об’єднуються у певний ланцюжок: події ведуть до певного результату й мають певні наслідки. Усе має причинно-наслідковий зв’язок, так влаштований Всесвіт. Але як усе це працює… хтозна. Заглиблюючись в історію Алана Грінмора й разом з ним пізнаючи таємниці людських взаємовідносин, раптом розумієш, наскільки в природі усе пов’язано: від величезних галактик до такої маленької людини, від універсальних фізичних законів до законів людського співіснування й комунікації. Це заворожує!

Щодо самої книги, то вона викликала в мене суперечливі почуття. Так, у ній багато гарних думок, до яких варто дослухатися деяким людям, які в Алані знайдуть і впізнають самих себе. Проте з художньої токи зору… Ще на початку історії, яка починається зі знайомства через головного героя з його подругою, яка його кинула, та дивним чоловіком, який взявся ним опікуватися, але лякає прихованістю своїх мотивів, роман надто сильно нагадує мені «Волхва/Мага» Джона Фаулза, а передачею колориту Парижу й ледь не готичною загадковістю, особливо стосовно особистості й будинку патрона Алана Ів Дюбрея, в дечому навіть є схожим на «Гру янгола» Карлоса Сафона.

В жанровому плані це такий собі мікс соціально-психологічного роману, детективу, готики, трилеру й мелодрами під егідою психологізму, який зараз популяризується як мотиваційна література. Поради там справді дуже й дуже непогані, але певні сюжетні кліше особисто мені зіпсували враження, розмивши правдоподібність. Аж занадто казковий навіть для мене фінал, у якому герой отримує все і одразу

Як Ніл Тайсон досліджує Космос і місце людини у ньому, Лоран Гунель звертає нашу увагу до звичного нам світу й місця людини у суспільстві. І все це насправді дуже тісно пов’язане, плавно й непомітно перетікаючи одне в інше… Таке і є наше життя: різноманітне й багатовимірне!

Трохи тих самих порад:

«Пам’ятай: ти можеш вимагати, але бути при цьому ввічливим. Необов’язково бути хамом». 

«Кожен вільний дивитися на життя, як на площу, засіяну пастками, які треба оминати, або ж як на дитячий майданчик для ігор, де в кожному закутку є якийсь цікавий досвід, який збагачує». 

«Ставлення людей до мене залежало від моєї власної поведінки… Я сам впливав на їхню реакцію». 

«Багато людей сьогодні живуть в платонівській печері, не усвідомлюючи цього. Вони жахаються незнайомого, відмовляються від будь-яких змін в особистому житті. У них є ідеї, проекти, мрії, але вони їх ніколи не реалізують, паралізовані тисячею необґрунтованих страхів. Руки й ноги їм сковані кайданами, ключ від котрих є лише в них самих. Печера та їх душить, але вони її ніколи не полишать». 

«Якщо ти хочеш залишатися молодим упродовж життя — продовжуй розвиватися, навчатися, відкривати, не зачиняйся у звичках, які перехоплюють дух, не запливай комфортом від того, що вже вмієш робити». 

«Коли настає випробування, ми часто реагуємо люттю, відчаєм, цілком логічно відкидаючи те, що здається несправедливим. Але від люті стаєш глухим, а відчай засліплює. Ми пропускаємо можливість зростання, яка постала перед нами. Від того тяжкі удари й невдачі множаться. Це не від поганої карми — це життя намагається повторно донести інформацію». 

«Так само і в людських стосунках: коли ти докладаєш енергії, намагаючись когось переконати, — ти немов штовхаєш його з певною силою; людина це відчуває — і штовхає у протилежний бік. Штовхни — і тебе відштовхнуть». 

«Неможливо жити лише для себе, життя тоді втрачає сенс. Жодні блага на світі не здатні замінити тепло людського спілкування, чистоту почуття, навіть щиру усмішку сусіда на порозі будинку або доброзичливий погляд перехожого». 

«Ми не індивідуалісти, які зустрічають один одного багнетами, ми звичайні люди, у нас однакові прагнення, однакові надії та одне бажання жити, причому жити якомога краще. А те, що нас розділяє, це так, незначні деталі у порівнянні з тим, що об’єднує. Адже всі ми — люди». 

P.S. Хочу також порекомендувати науково-популярний фільм з Нілом Тайсоном у ролі оповідача — «Космос: подорож у просторі й часі» ;)