` 1001 паперовий всесвіт

Останньою книгою, яку я прочитала в 2016-му році була дико популярна зараз "Дівчина у потягу" Поли Хоукінс. Тож про неї і буде остання в цьому році рецензія у блозі ;) Як вагалася, чи читати її взагалі, бо занадто вже замейнстрімили... Проте багатьом моїм знайомим сподобалася. І все ж підштовхнула до прочитання мене кінообкладинка з цікавішим дизайном, бо на ній була Емілі Блант. Тож я вирішила спробувати оцінити, чому всім так подобається у цій розповіді. Що ж, як завжди, починаю з початку. З сюжету. Сюжет: Рейчел щодня о 8:04 сідає на той самий потяг і кожен день долає той самий маршрут. День-у-день, через вікно потяга, вона спостерігає за подружньою парою з будинку №15 та заздрить їхньому щастю. Ще зовсім недавно й вона жила неподалік, на тій самій вулиці, та була одружена з Томом, який покинув її заради своєї коханки — Анни. Одного дня, Рейчел бачить Меган — «щасливу» мешканку будинку №15 — в обіймах іншого чоловіка. А невдовзі Меган зникає без сліду. Так

Ще два роки тому я не повірила б, що читатиму...технотриллери чи щось на кшталт того, але потім я дізналася про Макса Кідрука і його, безперечно, найбільш "галасливу" книгу «Бот». До того ж, у 2015-му році вийшло продовження — «Бот: Гуаякільський парадокс», що викликало нову хвилю зацікавлення читачів, яка докотилася до тих, хто раніше ні про Макса, ні про його «Бота» нічого не чув. Що ж, це третя книга Кідрука, яку я прочитала. І вона абсолютно відрізняється від перших двох: від «Зазирни у мої сни» та від «Мексиканських хронік» (добре, з першою спільного все ж таки більше). І ця книга вразила мене найбільше! Та про все по порядку. Сюжет: Його попередник повернувся додому у цинковій труні, але Тимур цього не знає… і, відклавши власне весілля, вирушає до чилійської пустелі, щоб розібратися з ботами. Бот — це супротивник у комп’ютерній грі, просто програма, що наслідує дії людини, — Тимур таких чимало написав, розробляючи 3 D — стрілялки. Але хлопець навіть не здога

Сьогодні я розкажу вам про...Мексику  🌵 та літаючі ананаси 🍍 Так вийшло, що моє знайомство з творчістю Макса Кідрука почалося з його останньої та його першої книг 💁 «Зазирни у мої сни» залишила в голові такий розгардіяш, який я так і не зібрала докупи, а тому повідаю про «Мексиканські хроніки». Це перший травелог (в чистому виді), який я прочитала (не враховую «Три чашки чаю», жанр якої в першу чергу, визначається як автобіографічна проза). На даний момент це найбільш незвичайна річ, яку я коли-небудь читала. Кідрук із «Зазирни у мої сни» та Кідрук із «Мексиканські хроніки» ніби дві абсолютно різні людини. А втім, часу пройшло немало від написання другої до написання першої книги, тому... Сюжет:  Моторошний нічий аеропорт Лінате  — у дусі Стівена Кінга... Багатолюдний гамірний фестиваль із запальними танцями та підступним мескалем... Легендарні борці-лучадори, чиї сміливість і жорстокість виявилися міфом... І нескорений дух давнього племені майя, який досі живе у смар

Коротка історія жанру  «травелог». Травелог — це літературний жанр, котрий розвивався і і  змінювався впродовж багатьох століть. При цьому кожна епоха має свої власні стилі, форми і риси розповіді про подорож, свій спосіб опису переміщень людей для зустрічей один з одним.  У XVIII столітті травелог, нарешті, знайшов своє місце в літературному просторі: саме в цей час, багатий на наукові експедиції та індивідуальні подорожі, з’являється величезна кількість травелогів. XIX  століття вважається золотим століттям травелогів. Саме завдяки поширенню військових, комерційних і науково-дослідницьких експедицій, подорожні нариси набули широкої поширеності. Подорожній щоденник є не тільки результатом поїздки, а й її необхідною умовою і метою. Так народився письменник-мандрівник, мета якого полягає в тому , щоб здійснювати подорож для того, щоб її описати. Наприклад, Олександр Радищев, анонімно видав в 1790 році «Подорож з Петербурга в Москву», написав справжнісінький травелог, наві

Думаю, всі чули про цю книгу або про фільм, який знятий за цією книгою. В 11-му класі ми з репетитором почали читати її англійською, але так і не дочитали, а потім ніяк не знаходилося для того часу. І ось нарешті я її прочитала. Англійською, заради цікавості J І всім рекомендую, бо вона доволі легка, але безперечно збагатить ваш словниковий запас. Сюжет : Історія очима дев'ятирічного німецького хлопчика Бруно, який безтурботно живе в прекрасному п'ятиповерховому будинку в   Берліні , разом зі своєю родиною і друзями. Одного разу Бруно приходить додому і виявляє, що покоївка Марія складає його речі в валізу, так як сім'я змушена переїхати в   Аж-Вись , бо у батька нове важливе призначення по службі. Але нове місце Бруно не подобається, він нудьгує, хоче грати, але немає з ким. Тоді він вирушає досліджувати територію, яка виднілася йому з вікна, де люди розгулювали в однакових смугастих піжамах. Там він і зустрів свого нового друга ‒ єврейського   хлопчика, Шмуеля

Буквально час назад закончила читать "Библиотеку душ" - третью и последнюю часть трилогии "Дом странных детей". Я уже писала рецензию на первую книгу (http://dafreader.blogspot.com/2016/04/blog-post.html), теперь же хотелось бы поделиться впечатлениями от всей трилогии в целом. Первая книга оставила по себе результат 50/50: вроде бы интересно, вроде бы интригующе, но не зацепила так сильно, чтобы быть от нее в восторге. Если бы книга не была подаренной, возможно дальше я бы не продолжала читать, а так мне захотелось собрать коллекцию до конца (вот такая я странная :D), и я не пожалела. Вторая книга "Город пустых: Побег из Дома странных детей" понравилась мне гораздо больше. Здесь начинаются путешествия, приключения, опасности, подстерегающее на каждом шагу и заставляющие переживать за героев на каждой странице, неожиданные повороты и открытия. Словом, больше динамики, от чего от книги невозможно оторваться. Дочитав вторую часть, мне очень хотелос

Ученики постоянно ропщут на то, что приходится читать скучные, совсем никому не интересные, произведения, потому что того требует школьная программа. Конечно, в школе не изучаются модные литературные новинки, которые находятся на слуху и глазу у подростков, некоторые школьные произведения литературы непонятны ученикам, потому что возраст возрастом, а развитие и восприятие все равно у всех индивидуальное. Но даже студенты-филологи не всегда, да что там, большую часть времени, недовольны книгами, которые приходится читать по программе. А тем не менее, программные произведения - это порой то, что мы навряд ли бы когда-нибудь прочитали сами. Так вот у меня случилось с бельгийским драматургом   Морисом Метерлинком . Может быть, когда-то я о нем вскользь что-то слышала, но явно не так много, как о Бернарде Шоу и Генрихе Ибсене. Тем не менее, университетский курс зарубежной литературы рубежа веков XIX - XX познакомил меня с этим весьма интересным автором.  Краткие биографиче