` «Бот: Атакамська криза»

Ще два роки тому я не повірила б, що читатиму...технотриллери чи щось на кшталт того, але потім я дізналася про Макса Кідрука і його, безперечно, найбільш "галасливу" книгу «Бот». До того ж, у 2015-му році вийшло продовження — «Бот: Гуаякільський парадокс», що викликало нову хвилю зацікавлення читачів, яка докотилася до тих, хто раніше ні про Макса, ні про його «Бота» нічого не чув.

Що ж, це третя книга Кідрука, яку я прочитала. І вона абсолютно відрізняється від перших двох: від «Зазирни у мої сни» та від «Мексиканських хронік» (добре, з першою спільного все ж таки більше). І ця книга вразила мене найбільше! Та про все по порядку.

Сюжет: Його попередник повернувся додому у цинковій труні, але Тимур цього не знає… і, відклавши власне весілля, вирушає до чилійської пустелі, щоб розібратися з ботами. Бот — це супротивник у комп’ютерній грі, просто програма, що наслідує дії людини, — Тимур таких чимало написав, розробляючи 3D—стрілялки. Але хлопець навіть не здогадується, що у пункті призначення на нього чекають створені ним же самим боти, тільки втілені у плоті…

Буквально з перших сторінок зрозуміло, що на головних героїв очікує повний капєц. І Кідрук в це передчуття тривоги постійно дбайливо підливає масла, даючи короткі абзаци про майбутнє. Щось типу: 

«Якби Тимур подивився на екран свого "Hewlett-Packard" хвилиною раніше і прочитав лист Наталі Хорт, він би стояв уже за найближчою транзитною стійкою, купуючи квиток назад до Києва. На жаль, теревені зі Штаєрманом та Ємельяновим, слабкий сигнал вай-фай мережі завадили цьому. (...) То було останнє "якби". Тимур так ніколи й не дізнається, хто така Natalie1976 і про що була її засторога»

 І так протягом всієї історії. Нагадує заклики ведучих не перемикати канал, бо далі тільки цікавіше :)

Не скажу, що після перипетій, розписаних у книзі, я боялася засипати чи була налякана в тому плані, що було моторошно від цих подій. Але все те, що було описано, — це насправді дуже страшно! Страшно тим, що воно не таке фантастичне і вигадане, яким може здатися. Стрімкий розвиток науки, без усвідомлення вченими загрози цього розвитку, дійсно є величезною проблемою в наш час. Люди лізуть туди, куди, цілком можливо, лізти взагалі не слід. Але у людства існує величезна проблема: воно не може, не хоче і не вміє вчасно зупинитися! І в результаті ми маємо не прекрасне вдосконалення життя людини, а якусь тотальну загрозу цьому життю (не завжди, звісно, проте часто всі ці наукові відкриття дуже небезпечні). Тому Макс і вирішив написати цей роман-засторогу, пояснюючи це в післямові:

«Моя пристрасть до пустель стала першим з двох стовпів, на яких постав «Бот». Іншим таким стовпом стала наука. «Наука» не в розумінні сукупності знань про який-небудь об’єкт чи явище. А наука — як найбільш небезпечна іграшка в руках людства.Дивно… У другій половині ХХ століття через помилки, безвідповідальність чи пряму діяльність учених загинули мільйони людей. 21 січня 1968-го бомбардувальник «B-52» ВПС США з чотирма водневими бомбами на борту розбився під час навчального польоту на півночі Гренландії. Бомби не вибухнули, але були зруйновані. 18 людей загинули відразу, 500 отримали різні дози радіації. Американцям пощастило, що політ проходив над практично безлюдною Гренландією, а не над континентальними США чи Канадою. 3 грудня 1984-го у Бхопалі, столиці індійського штату Мадх’я-Прадеш, унаслідок аварії на хімічному заводі компанії «Юніон Карбайд Корпорейшн» в атмосферу потрапило 40 тонн метилізоціанату (CH3NCO). Загинуло понад 6300 людей. Постраждало ще півмільйона. 26 квітня 1986-го аварія на ЧАЕС забрала життя тридцяти осіб, сотні тисяч отримали різні дози радіації. Цей перелік можна продовжувати. Набереться не менше сторінок, ніж у романі. Проте досі жоден аспірант, отримуючи звання кандидата чи доктора наук, не проходить психологічних тестів для підтвердження адекватності, як, скажімо, роблять з пілотами авіалайнерів».

В книзі подано багато наукових відомостей з різних галузей: тут вам і біологія, і програмування, і хімія, і фізика, і психологія, і техніка, і військова справа... Сприймається важко, половина (для гуманітарів :) залишається незрозумілою, просте загальна суть схоплюється. А детальні описи — це фішка Кідрука. При тому не лише наукових моментів. Багато було в книзі грубої лексики та сцен, які викликали навіть відразу...

«Бот» явно не надто розрахований на жіночу аудиторію, проте й жінки бувають різні :) І тим не менш, книга все таки чіпляє. Я зачиталася і дійсно не могла від неї відірватися. Тепер чекаю, коли в магазині «Книжкового клубу» з'явиться «Гуаякільський парадокс». 

Якщо говорити про те, чим найбільше мені сподобалася ця книга — то це однозначно своїм закликом, ідеєю. Мої думки абсолютно суголосні з думками доктора Лаури Дюпре: 

«Що має статися, щоб ви перестали лізти туди, куди вам не потрібно? Річ не в тім, що вам не вистачає компетентності. Ви мусите нарешті осягнути: не все в цьому світі можна пізнати. У всесвіті безліч речей, які людина не може пояснити, проаналізувати чи описати формулами, не тому що до них неможливо доколупатися, а тому що ми не здатні їх осягнути. І однією з таких речей є голова!»

Та з думкою Тимура Коршака:

 «За стінами лабораторії чекала жорстока реальність. Двадцять років у цій кімнаті кипіла безпросвітна робота. Купка фанатиків довблася над напівбожевільною ідеєю, не підозрюючи, що випускає джина з пляшки. І тепер назовні сатаніє результат. Результат яким хоч-не-хоч доведеться контактувати».

Цікаві факти

Ø     Під час роботи над книгою Максим Кідрук консультувався у кандидата наук з хімії, лікаря-фізіолога та психіатра.

Ø     Чорновий варіант книги автор дав десятьом дівчатам, для виявлення складних та незрозумілих місць. Внаслідок критики було скорочено велику частину складних описів та деталей.

Ø     Автор не радить читати книгу особам, яким не виповнилося 16 років, оскільки книга дещо важка у психологічному плані.

Ø     Після того, як автору вказали, що в романі немає жодного жіночого персонажу, з яким читачки могли б себе асоціювати, він змінив стать одного персонажу та переписав майже всі діалоги та сцени, пов'язані з ним.

Ø     На написання «Бота» Кідрука надихнули книги Майкла Крайтона, першого, хто писав у жанрі техно-трилера.

Ø     У романі описані реально існуючі місця в пустелі Атакама.

Ø     За роман «Бот» на «Коронації слова 2012» Максим Кідрук отримав спеціальну відзнаку «За найкращий твір на тему мандрів і подорожей», автор пояснив, що це не роман про подорожі, а перший український техно-трилер, але відзнаку все одно отримав. [1]

1.  https://uk.wikipedia.org/wiki/Бот_(книга)

Моя оцінка: 8 із 10