` «Дівчина у потягу»

Останньою книгою, яку я прочитала в 2016-му році була дико популярна зараз "Дівчина у потягу" Поли Хоукінс. Тож про неї і буде остання в цьому році рецензія у блозі ;)

Як вагалася, чи читати її взагалі, бо занадто вже замейнстрімили... Проте багатьом моїм знайомим сподобалася. І все ж підштовхнула до прочитання мене кінообкладинка з цікавішим дизайном, бо на ній була Емілі Блант. Тож я вирішила спробувати оцінити, чому всім так подобається у цій розповіді. Що ж, як завжди, починаю з початку. З сюжету.

Сюжет: Рейчел щодня о 8:04 сідає на той самий потяг і кожен день долає той самий маршрут. День-у-день, через вікно потяга, вона спостерігає за подружньою парою з будинку №15 та заздрить їхньому щастю. Ще зовсім недавно й вона жила неподалік, на тій самій вулиці, та була одружена з Томом, який покинув її заради своєї коханки — Анни. Одного дня, Рейчел бачить Меган — «щасливу» мешканку будинку №15 — в обіймах іншого чоловіка. А невдовзі Меган зникає без сліду.

Так от інтригуюче починається і сама розповідь. Авторці великий плюс за майстерне використання правила 50-ти сторінок. В них вона настільки заінтригувала, що дійсно захотілося дізнатися, що ж воно таке буде далі. Проте, як тільки хмари навколо минулого головної героїні Рейчел прояснилися, початок виявився досить таки тривіальним. Тривіальним, ба, навіть банальним (аж занадто!) виявилася і кінцівка. Все те саме, що можна побачити у більшості трилерів, чи то книжкових, чи то кіношних  Проте середина оповіді якраз і тримала все на собі. Саме там було цікаво, коли через хитросплетіння думок різних персонажів і стрибки у хронології, ти постійно змінював думку «Це він вбив її. Ні, не він. Та ні, таки він. Хоча...не він. Він. Не він...» Але разом з тим в мене виникла неприязнь до одного з героїв, і вона виявилася небезпідставною. Спочатку, я думала, що не сподобався цей персонаж чисто інтуїтивно, проте справа була радше в деталях, які ненав'язливо, але складали загальну картину...до якої головна героїня прийшла у фіналі роману. 

В принципі, історія вийшла життєва, про різних людей, їх помилки, їх долі... + трохи детективу. Але, таким чином, ця книга на один раз, бо вдруге, вже знаючи розв'язку, в історії не буде інтриги, а отже вона не буде такою цікавою.

Щодо стилю, то можу сказати, що прочитала книгу дуже швидко, буквально за два дні. І мені дуже цікаво, чи то перекладач підлаштовувався під стиль авторки, яка прагнула показати хаотичність думок, а отже не дбала за граматику та смислову єдність словосполучень і речень, чи то у перекладача великі проблеми з граматикою. Постійно, тут і там, зустрічаються якісь недоцільні слова, які звучать як русизми, на кшталт "ким я становлюся, коли вип'ю" замість "на кого перетворююся/ким я стаю, коли вип'ю", або "хтось інший попри "К" та Скотта завдав їй шкоди" замість "хтось інший, крім "К" та Скотта, завдав їй шкоди"  Тобто в тлумачному словнику такі слова з відповідним значенням є, але стилістично вони якось ну зовсім оповіді не пасують 

Із цитат особисто мені сподобалася фраза «Якщо він зраджував з тобою, може зрадити і тебе».

Словом, «Дівчина у потягу» сподобалася мені 50/50, але за інтригу

Моя оцінка 6 із 10.

P.S. Фільм таки хочу подивитися через Емілі Блант та улюбленого Люка Еванса J