` У тональності спогадів | «Не відпускай мене»

#Book_challenge_2018: Книга-подарунок

Того дня, коли я спостерігала, як ти танцюєш, я бачила дещо інше. Бачила, як надходить новий світ. Більш розвинений, продуктивний, так. У цьому світі було більше ліків від давніх захворювань. Це чудово. Але це жорстокий, немилосердний світ. І я бачила маленьку дівчинку, з міцно заплющеними очима, вона притискала до грудей світ минулого і знала в душі, що свій цей неможливо вберегти, вона пригортала його до себе і благала не відпускати її.©

Коли я відкрила свій подарунок на день народження від Каті й побачила цю книгу, я була здивована) Адже зазвичай ми даруємо одна одній щось із наших «списків бажань», але про цей роман я ніколи не чула, як і про його автора Кадзуо Ішіґуро. Скажу чесно, мене заінтригувало, тим паче, що анотація говорила про елементи наукової фантастики та антиутопії. Що ж цього вийшло?

Сюжет: Уся розповідь — це спогади про дитинство, юність і зрілість головної героїні Кеті Г. Вона шукає відповіді на питання, які задає сама собі і які задають її друзі, шукає у своїх спогадах причини й передумови тих чи інших життєвих ситуацій і відносин з людьми, які її оточували. Вона намагається зрозуміти свою інакшість від інших та призначення таких, як вона, бути донорами. Це спроба намалювати якийсь особливий світ — реальний світ, але під іншим кутом, який не відкриється звичайній людині.

Оформлення. Звичайно, це перше, що кидається в очі. Видавництво Старого Лева дуже постаралося! Цікава обкладинка з чорно-білим малюнком олівцем і напис помаранчевим кольором. Наче поєднання мінорної й мажорної тональностей оповіді, в яку вас закликає автор і художник. Книгу надзвичайно приємно тримати в руках. Щільний папір, чіткий друк і надзвичайні ілюстрації, які підсилюють враження від розповіді. Одним словом, видання просто прекрасне!

Сюжет. Оповідь ведеться від імені й з погляду... клона. Спочатку цього ніби не усвідомлюєш, лише десь там здогадуєшся за певними натяками. І таким чином, коли це слово з'являється в тексті, воно вже не є несподіванкою. 

Книга не містить захопливого сюжету, якихось карколомних подій, і навіть інтриги, по суті, в ній немає. Це наче сповідь життя, мемуар... Я не фанат таких історій. Вони нудні для мене. Мабуть, єдине, що мене тримало, це розуміння присутності наукової фантастики й антиутопії в цій книжці. Часом дуже дивувала й навіть дратувала оця особливість оповідачки постійно стрибати у часі й повертатися до різних подій, виникав якийсь хаос (але це типово для людського мислення, чи не так?). Проте насправді дратувало те, що вона надавала такого величезного значення будь-якій фразі, яка більшості з нас взагалі не зачепила б, і ми пропустили б її повз нашу свідомість. А щодо Кеті... Складалося враження, що для неї не існує неважливого, кожна фраза має колосальне значення і щось під собою приховує. І це справді часто дратувало. 

І якщо брати саму історію, то пройняло мене під кінець, де якось вже розкриваються причини "їхнього" створення і почуття виходять назовні. Але загалом, книга якась рівна. Не можу сказати, що вона сподобалася, але й не скажу, що й не сподобалося. Просто нейтральне якесь ставлення. Прочитала і все. Ніби проблему побачила, прийняла, але... Якби самі персонажі ставилися до своєї ситуації по-іншому, можливо, і я б більше перейнялася їхніми почуттям . Але вони щодо того були інертними, тому й в мені не виникло ніяких почуттів.

Чесно, не розумію, чому так гучно говорять, що цей роман по праву входить до «100 найкращих англійських романів усіх часів» 💁 А ви вже вирішуйте самі. Можливо, вам подібний жанр подобається більше :)

Моя оцінка: 7 з 10.