` «Жорстоке небо»

 З переїздом, облаштуванням, випискою-пропискою, початком практики...читала я цей роман Кідрука повільніше за інші його триллери. Скажімо так, з усіх книг його авторства «Жорстоке небо» якось мене не приваблювала. В усіх інших творах або містика, або іскрометний гумор, або і те, й інше разом. У цьому ж романі відсутні ці два компоненти. Мабуть, це таки справді найреалістичніший його твір. 

Сюжет: В аеропорту Париж-Північ сталася трагедія  — зазнав катастрофи літак, зібраний на українському заводі "Аронов". Після зіткнення зі снігоочисником, який, здається, раптово опинився на посадковій смузі, вижило лише четверо людей. На місце трагедії вирушає донька конструктора, який спроектував цей літак. Дівчина починає активно розслідувати справу. Але хтось дуже не хоче, щоб вона дізналася правду. Життя Діани та її близьких у небезпеці!

Що сказати? Кідрук, звичайно ж, не зраджує своїй любові до науки, ба більше, в «Жорстокому небі» він описує свою найпалкішу любов — літаки. В своїх тревелогах він згадує про колекцію модельок літаків, а в цій книзі береться "гратися" літаками справжніми. І йому це вдається. Не скажу, що ця книга якось неймовірно мене вразила: в міру триллера, в міру екшена, в міру детективу, в міру науки, і навіть страху і міру. Все-таки мені не вистачило гумору й містики, хоча я й розумію, що їм тут не місце. Є три моменти, про які мені б хотілося написати...

1) Сама авіакатастрофа. Все починається вже на перших сторінках, де до події ще нібито дуже далеко, але у книжному повітрі поміж чорних букв витає тривога, передчуття чогось недоброго. Так, звичайно, ми ж знаємо, що має статися (анотацію ж читали), проте наростання оцього тривожного почуття все одно ловить нас на гачок. Як в усіх книгах Кідрука.

А далі поступове розгортання подій, що стають ланками в ланцюжку катастрофи. І врешті-решт відчай пілотів, які з останніх сил намагаються врятувати літак і його пасажирів, зіткнення, вибух... Мороз по шкірі, коли оживляєш перед очима цю картину і розумієш, що за декілька секунд стається непоправне і обривається життя майже півсотні пасажирів...

2) Розслідування. Все так докладно описується: причини, процес, розслідування, дії зацікавлених сторін... Здається, що ж там розслідувати? Яка інтрига? В чому полягає детективна лінія, коли і так все вже відомо? Все, але не все... Проте, це далеко не класичний детектив. "Зловмисника" ми, по суті, вже знаємо. Цікавим є те, що попри всю відомість, виявляються несподівані факти, яким передує не одна підозра і не одна гіпотеза. І таким чином хочеться ж таки дізнатися, з якої ж там, чорт забирай, причини насправді сталася катастрофа.

3) Сцена з Карим, Артемом і батончиком змусила сльози стати в очах. Він такий наївний, але такий глибокий і зворушливий. Хто читав, розуміє. Хто ще не читав, обов'язково зрозуміє. 

Як на мене,  «Жорстоке небо» досить стандартна: типова головна героїня, яка чинить дуже "розумно", відкрито йдучи наперекір наказам безпосереднього начальства, а потім в обличчя розповідає про свої відкриття і кидає погрози (ну серйозно, невже не можна промовчати і тримати туза в рукаві до вдалого моменту, а не без усіляких доказів погрожувати, а потім трястися від страху за себе і своїх близьких?!); типові бандити (що олігарх, що виконавець брудних справ), типова для голлівудського кіно сцена ліквідування небажаних осіб та викрадення... Все здається занадто шаблонним, і від того якимось плоским і не цікавим. Не вистачає Кідруківського героя-авантюриста...

Тут мені рекомендувати не хочеться, бо, повторюся, книга якось не викликала тих емоцій і почуттів, якими б хотілося поділитися. Читати чи ні, вирішуйте самі.

Моя оцінка: 5 з 10.