` «Відьмак»

«Відьмак» Анджея Сапковскі (Сапковського?💁) всесвітньо відомий уже 30 років: книгами, фільмами, серіалом, коміксами, навіть комп'ютерними іграми. Але якось так вийшло, що навіть з моєю любов'ю до фентезі, про Ґеральта з Рівії я дізналася буквально рік тому... Завдяки КСД. 

Декілька місяців я заглядалася на ці книги і роздумувала над тим, чи варто їх читати. Український переклад хвалили, тож я все більше задумувалася над тим, що варто придбати книгу. Вирішила почитати першу частину в електронному варіанті, а якщо сподобається, то далі купувати паперові видання. Не дочитала...і придбала першу в паперовому вигляді 😂

Згодна з твердженням, що Сапковскі створює "уявний світ, кожен з мешканців якого, кожне місце і кожна подія настільки нагадують нам світ реальний, сучасний, що відірватися від книжок неможливо". І справді, вигаданий світ, у якому живе відьмак Ґеральт не такий вже й вигаданий по суті. В своїх книжках Анджей піднімає багатенько проблем сучасного світу, а його персонажі, незалежно від расовоі приналежності, досить близькі всім нам. 

Це ще один фентезійний вимір. Я вже знайома з Середзем'ям Толкієна, з Нарнією Льюїса, з Алагезією Паоліні, навіть трохи з Новим та Древнім світами Гудкайнда (доберуся колись і до Вестероса Мартіна), тому не можу сказати, що світ Сапковські щось нове й оригінальне в цьому плані. Його побудовано за всіма законами епічного фентезі: час і простір світу умовні, вони не співвідносяться з часом та простором реального світу. Проте його населяють цікаві створіння, яких не зустрінеш у вищезгаданих авторів: мавки, русалки, нетопирі, стриґи, брукси, кікімори, мантикори тощо. Цікавим є й процес перетворення людини зі здібностями на чаклунів та відьмаків (про який хочеться дізнатися більше у наступних частинах). 

Досить незвичним є авторський стиль. Тут присутня нецензурна лексика, непристойні жарти, чого, знову ж таки, не зустрінеш у вищеназваних письменників. Місцями події ліричні й навіть драматичні (дуже інтригує й зацікавлює історія Ґеральта, його минулого, його думки й почуття), а місцями настільки гумористичні, що не можеш стримати сміху. І саме таке поєднання, як на мене, є родзинкою «Відьмака», виділяє його з-поміж інших творів епічного фентезі. І як правильно зауважив Сергій Легеза, на відміну від того ж Толкієна, у якого поділ героїв відбувається на абсолютно добрих і злих, у Сапковські герої поєднують в собі як позитивні, так і негативні риси. Вони, скажімо так, наближені до реальних людей. Що там казати? Навіть ельфи тут цілком людські 💁 В них немає Толкінівської чи Паолінівської чарівності. 

Останнє, що відмічу, це цікава композиція творів. Знаю, спочатку автор і не планував створювати цілу сагу про відьмака з Рівії. Все починалося з оповідання для конкурсу. Тому то й перші дві книги по суті є збірниками оповідань. Але навіть якщо говорити за «Останнє бажання», то мені сподобалося, як шість оповідань були з'єднані в одну книгу за допомогою "цементу" під назвою «Голос розуму», що розповідає про перебування Ґеральта в храмі Мелітеле. Таким чином, всі шість історій — це екскурси в минуле, згадки про подорожі, які вже відбулися.

Перша книга мені сподобалася й зацікавила. Тож тепер я хочу краще познайомитися з історією «Відьмака» і вам раджу, якщо ви любите подібне :)

Моя оцінка: 9 з 10.