` На висоті шести тисяч метрів у місці... | «Де немає бога»

#Book_challenge_2018: Книга, видана у 2018-му році

 Минулого року чекати роман Кідрука «Не озирайся і мовчи» було легше через те, що весь рік після презентації «Зазирни у мої сни» я знайомилася з іншими творами письменника. Цього ж року у мене в запасі уже нічого не лишилося, тож на новий роман чекала з нетерпінням, тим паче, що Макс так багато цікавого про нього розповів нам минулого вересня на презентації «НОІМ»…

Сюжет: Авіакатастрофа, в якій виживає лише декілька людей, які опиняються у місці, де немає бога, де не діють закони суспільства, де головною метою є виживання. Група тих, кому умовно пощастило складається з таких різних особистостей: вони різні за віком, національністю, з різними життєвими історіями, кожен зі своїми демонами в голові… Об’єднаються, щоб вижити, чи повстануть один проти одного? Як поведуть себе, коли надії на порятунок ставатиме дедалі менше?..

Кідрук неодноразово наголосив на тому, що роман «Де немає бога» — не про авіакатастрофу, і навіть не про виживання. То про що він?..

Це питання так і залишилося без відповіді. Про людей? Їхню поведінку й вчинки? Про життя? Віру? Що автор хотів сказати цією історією та історіями за спинами кожного з персонажів, яку основну думку прагнув донести? Чому Брендон Бартон — найважливіша особа у романі, якщо він навіть не входить у склад основних героїв і з’являється на сторінках лише опосередковано через спогади? Вперше я не можу відповісти на ці питання, не розумію… Вперше твір залишив мене абсолютно розгубленою, бо після прочитання все залишилося так само, як було до того, як я відкрила першу сторінку. Що найдивніше в цьому всьому — я не можу сказати, що не зрозуміла чогось в тексті, щоб було потрібне повторне прочитання (як було з тим же «ЗУМС»). Все, про що писалося, було цілком-таки зрозуміле. Чому ж тоді я не можу вловити, в чому полягає суть всієї історії?

Так, деякі моменти жахали (як от розповідь Парамонова про похід його батька чи задумка Клауса з цуценятами), але в усьому іншому… нічого нового. Мабуть, це й страшно, що нас уже не дивують війни, переслідування, катування й вбивства людей через їхню сексуальну орієнтацію, торгівля людськими органами тощо. Можливо, я занадто звикла до того, що Кідрук відкриває для мене щось нове, вражає якимось фактами, про що до нього я навіть не чула (як от нанороботи, що можуть бути всотані шкірою чи восьмизначна система обчислення). В цьому романі такого не було…

Статика. Ось це те, що мене здивувало і чим я ділилася з мамою по телефону. Я вже дочитувала книгу, а особливих подій не відбулося. Та фіг з ними, з подіями, там акцент на більше на минулому, але персонажі… Персонажі не змінилися. Анотація наштовхувала на думку, що у місці, де не діють закони, людина скине з себе лушпиння істоти соціальної, натомість оголюючи природні інстинкти. Але перетворень я не помітила… Та їх ні з ким і не сталося. Це доводить один з тих, хто вижив у фіналі.

Більшість смертей були якимись безглуздими й наче несправжніми. Як ніби актори от-от підведуться зі сцени й підуть за куліси. Помер перший — а в чому була суть його присутності у творі? І так, по суті, з кожним. Як результат — не зрозуміло, що всі ці люди хотіли сказати, зібравшись в одному місці в один і той самий час, долаючи одну й ту саму проблему. Чому автор зібрав саме їх в одному салоні першого класу та у тій сідловині?

Усвідомлюю, що якась мета мала бути, проте для мене вона залишилася нерозгаданою… Перший роман, про який я не можу сказати, сподобався він чи не сподобався. Емоції та враження незрозумілі…

Тому й оцінку ставити не буду. Вперше...

Дві найсильніші фрази:

«У житті кожного з нас існує лінія, перетнувши яку, ми вже не зможемо змінитися».

«Якщо ти не робиш чиєсь життя кращим, отже, ти марнуєш час».

Вже читали? Що можете сказати? Можливо, розкриєте мені очі :) Пишіть в коментарі