` Хто винен? | Детективи Агати Крісті

#Book_challenge_2018: Досі не читані книги відомого вам автора

Привіт усім тим небагатьом людям, які читають мої рецензії тут :) Так, я надовго пропала, але в житті багато всього відбувалося, то було не зовсім до читання + я читала серії книг, тож і відгуки писатиму (чи зніматиму на відео) на всю серію ;)

Думаю, немає жодної людини на планеті Земля, яка б ніколи не чула про Агату Крісті. Цій англійській леді вдалося увійти в історію. Різні статті і навіть анотації до романів стверджують, що за кількістю перекладів її книги поступаються лише творам Шекспіра та Біблії, а це таки вражає! Її називають королевою детективів. А проте особисто в мене чомусь ніколи не виникало особливого бажання познайомитися з її творами. А цієї весни ми з Катею почали обмінюватися книжками, і якось раптово для себе, я попросила в неї почитати «Кишеню, повну жита»...

Та зараз у цьому пості я хочу поділитися враженнями не від неї одної, а відразу від трьох прочитаних романів — «Вбивство у «Східному експресі», «Поїзд о 4:50 з Педдінґтона» та вже згаданого «Кишеня, повна жита». Як ви можете здогадатися, остання (вона ж перша, з якої таки почалося моє знайомство із творчістю леді Агати) мені таки сподобалася. Причому, якось так, що я подалася в книжковий купувати ще якісь її книжки 😱

В той період «Кишеня, повна жита» була саме тією історією, яка була потрібна: незважаючи на лиховісну атмосферу убивства, вона все одно була якоюсь легкою і невимушеною. Крісті інтригувала, заплутувала, наводила підозри ледь не на кожного персонажа роману, а втім робила це без особливої перегруженості тексту. Тому книжка легко й швидко читалася, а під кінець я вже якось не знала на кого й думати, бо всі, здавалося, могли бути вбивцями, аж раптом клубочок так легко розплутався, що десь хвилин із п'ять ще я сиділа й намагалася зрозуміти, як так. Та загалом книга справила приємне враження. Мені насправді захотілося врешті-решт ознайомитися з іншими детективними історіями.

Звичайно, придбала я той самий «Східний експрес», який наробив багато шуму минулого року через гучну екранізацію. І разом з ним прихопила «Поїзд о 4:50 з Педдінгтона»... Але тут читання дещо-таки затяглося і через життєві осбтавини, і…через відсутність інтересу.

+ зав’язка з інтригою: як у класичному детективі перед нами постає злочин і таємничі обставини його скоєння, а тому нас не лише цікавить питання «хто злочинець?», а й «як саме відбувся злочин?»;

+ пошук розгадки манівцями: Крісті, схоже, полюбляє малювати загальну картину і розглядати її з усіх боків під різними кутами так, що всі персонажі можуть виявитися винними — як наслідок у фіналі розкриття особи злочинця тебе якось і не шокує, бо він всю історію був перед носом і ти все одно підозрював його так чи інакше. Проте складається враження, наче готовий розв’язок лежав ледь не від самого початку в голові або Еркюля Пуаро, або міс Марпл…

- нецікава розв’язка. Весь роман тебе плутають, збивають з одного сліду, направляють на інший, змушують будувати якісь здогади, формулювати теорії, майже знаходити розв’язок — і раптом бац, Марпл вже давно все знала, Пуаро мав теорію ледь не відразу, як побачив труп! Все вирішується на якихось не те що десяти, а п’яти останніх сторінках. Просто детектив виголошує, хто вбивця і як він/вона до цього дійшли — ніякого післясмаку чи післяісторії…

- стилістична сухість: в оповідній манері все настільки просто, що часом навіть убого й сухо. Сухі що діалоги героїв, що сама оповідь. Мінімум людських почуттів, мінімум описів... Все скидається на якусь схему, начерки, які разом поєднуються завдяки інтризі. Тому персонажі здаються просто ляльками на сцені, а не реальними людьми зі своїм власним внутрішнім світом... За ними нічого не спостерігається. І якщо іншим це ще можна пробачити, то особу вбивці і пояснення його мотивів було б таки непогано показати і пояснити. Але фінал, як я вже писала вище, виходить зіжмаканий…

От загалом і все, що я б хотіла написати про твори Крісті. Хоча перший, здається, зацікавив, наступні два розчарували. Я не в захваті від її творчості й не надто розумію захоплення й галасу навколо її особи. Оповіді про Шерлока Холмса куди цікавіші і у постановці сюжету, і у шляху до розв’язку детективної загадки. Мене не вразив жоден із творів. Першу книгу читала з цікавістю, друга сподобалася менше, а третю взагалі довгенько мучила.

  

 P.S. Розв’язка «Вбивства у «Східному експресі» здається мені абсолютно надуманою і нереалістичною, занадто вона постановочна. Мені ніяк не вдається повірити в неї. А фінал «Поїзда о 4:50 з Педдінгтона» занадто раптовий.

Вирішила для себе, що творчість «королеви детективів» не для мене. Мені немає чим там насолоджуватися, та й думок якихось мудрих звідти не черпаю. Три книги мені досить. Тому розігрую їх зараз у Твіттері:

А ви читали романи Агати Крісті? Які враження її історії справили на вас? Якщо ж не читали, виберіть щось і зробіть власні висновки ;)

Моя оцінка: 5 з 10.